Я живу у Фрібурзі вже певний час, але цього разу все відчувалося інакше.
Без планів, без must-see списків, без поспіху. Просто з камерою, трохи вільного часу і бажанням побачити знайомі вулиці якось по-іншому.

Іноді саме така прогулянка відкриває те, повз що ти проходив щодня.

Rue de Lausanne – наша перша адреса у Фрибурзі. Не домашня, але адреса нашого першого притулку, коли я з дітьми тільки потрапили у Швейцарію, практично одразу після початку повномасштабної.

Одеса – мій дім. А Фрібург… це квартира, яку знято, але наче хтось її проєктував та меблював саме на твій смак.

Ця вуличка — пішохідна, тиха, з крамничками, ароматом випічки й відчуттям той самої старої доброї Європи. Неспішні розмови, кав’ярні, крафтові бутики, фасади, що хочеться роздивлятися годинами, а потім ще трошки взяти з собою, хоча б у вигляді фоток.

Собор Святого Миколая, чи Cathédrale Saint-Nicolas de Fribourg (строго кажучи, він не на Лозаньскій, але він завжди поряд) — як мовчазний спостерігач, мудрий, потужний, зверхній. Колись я обов’язково піднімуся його сходами та подивлюся на місто саме з його висоти, з 76 метрів. Чи зрозумію я після цього щось нове в житті? Напевно, ні, але… але… я маю побачити той краєвид та поставити галочку в нікому, навіть мені, непотрібній особистій таблиці.

Сьогодні Фрібург здебільшого франкомовний, але саме на Rue de Lausanne тягуча французька (тут намагаються навіть тягнути навіть R в словах типу bonjour) починає змішуватися зі швейцарським діалектом німецької, бо більшість німецькомовних містян живе саме тут — у нижньому місті, яке формально починається за Собором. А в нижньому місті час зупинився десь в часи інквізиції: усе виглядає так, ніби з того часу нічого не змінювалося — хіба що відьом вже давно не палять. А про тих, кого тут нормально так палили, я обов’язково розкажу якось пізніше.

А ще можна глянути, як виглядає Фрібург у ранковому світлі та без туристів — зовсім інший ритм і зовсім інший настрій.

Фрібург, дослівно вільна фортеця, може й не такій старий, як К’юр (Chur), який було засновано ще в докельтські часи та який офіційно згадується вже у першому сторіччі нашої ери, але достатньо літній – цього року йому виповнюється 868 років.